logo1

foto1 foto2 foto3 foto4 foto5


Все для Joomla. Беспланые шаблоны и расширения.

«Не можу спокійно дивитися, як молоді хлопці на війну йдуть…»

yarish1З цими словами уродженець Кіровоградщини, житель міста Миколаєва Олександр Володимирович Яриш пішов добровольцем до військкомату, не чекаючи повістки.
Народився Олександр 1 вересня 1970 року в cелі Злинка Маловисківського району Кіровоградської області в родині колгоспників, був третьою дитиною в сім’ї. Навчався у місцевій школі №2, а по закінченні десятирічки вступив до Миколаївського професійно-технічного училища № 14 при Чорноморському суднобудівному заводі. Потім – служба в армії в м. Чита Амурської області (Російська Федерація). Звільнившись у запас, Олександр Яриш повернувся до Миколаєва. Працював на Чорноморському суднобудівельному та бронетанковому заводах. Маючи дітей, мріяв няньчити та виховувати онуків.
Все змінили події в Криму та на Донбасі, коли після новин з телевізора та чуток, стали приходити домовини та наповнюватися військові шпиталі.
Олександр Володимирович Яриш, як батько, громадянин та просто людина зробив свій вибір. Із званням молодший сержант був призначений на посаду стрільця–радіотелеграфіста у стрілецьку роту в Миколаївському полку охорони громадського порядку Національної Гвардії України. Цей підрозділ, в числі інших, забезпечував правопорядок у прифронтових територіях України, на блокпостах та населених пунктах розташованих поблизу україно-російського кордону.
23 серпня 2014 року поблизу села Лисиче Амвросіївського району Донецької області, у 8 кілометрах від російсько-українського кордону, бійці блокпосту, де вже в якості кулеметника служив О. Яриш, помітили колону з бронетранспортерів та вантажівок, що рухалася з території Російської Федерації. На плечах та головних уборах людей у вантажівках висіли зелені стрічки з надписом «Чечня». Не дивлячись на значну перевагу, гвардійці прийняли бій та знищили не менше трьох вантажівок з бойовиками та боєприпасами, захопили трофеї та чотирьох полонених.
Один з офіцерів, описуючи бій та участь в ньому Олександра Яриша згадував: «Последний его бой был под Лисичьем, находился на дежурном огневом средстве, когда на нас внезапно выехала колонна террористических формирований. Он первым принял бой... Первое ранение у него было в живот, потом получил второе ранение. Когда мы его нашли, мы поняли, что он отстреливался до последнего патрона, потому что ленты уже были без патронов».
Під час цього бою загинули троє військових – майор О. Смоляр, молодший сержант О. Яриш та старший солдат О. Бабкевич. Полонених за кілька днів обміняли на трьох українських бійців та волонтера.
Указом Президента України № 754/2014 від 6 жовтня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України Олександр Яриш був посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Не забули про свого випускника і у професійному суднобудівельному ліцеї, колишньому ПТУ, де у свій час навчався Олександр, і краплинку пам’яті про одного з своїх численних випускників увічнили меморіальною дошкою, на відкритті якої були і рідні, і військові побратими з офіцерами частини, і учні ліцею.
Дружина та донька, син від першого шлюбу, рідні та близькі незнайомі з ріднею жителі міст Маріуполь та Лисичанськ, яких звільнили з полону терористів в обмін на російських найманців, захоплених в бою під с. Лисиче, збережуть в пам’яті образ Олександра Яриша – людини та солдата. Не забудемо і ми, бо завдяки жертовності таких людей, війна до нас не дійшла.

 Ліньов А.А.


54030, м. Миколаїв, вул. Наваринська, 16, тел/факс 67-44-06
e-mail: ocpdtarvd@ukr.net
Copyright © 2017 Миколаївський обласний центр пошукових досліджень та редакційно-видавничої діяльності Всі права захищено.