logo1

foto1 foto2 foto3 foto4 foto5


Шаблоны Joomla 3 тут

«Сонячний хлопчик»

Роман Робертович Клімов народився 30 червня 1989 року в Миколаєві. Батьки Романа Роберт Аркадійович та Тетяна Олексіївна, як і бабуся з дідусем, а пізніше і сестра з чоловіком працювали на ДП «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект». Батько помер, коли Роману було 10 років, і мама одна виховувала двох дітей, тож розраховувати в житті хлопець міг лише на самого себе. Тому після 9-го класу Роман вступає до машинобудівного ліцею та одночасно навчається в вечірній школі. Мама пригадує: досить часто було, що з усього класу на уроках був один Роман, і коли вчителька, обурена, що їй доводиться працювали лише з одним учнем, намагалась відправити його додому, не погоджувався, бо вважав, що дарма в житті нічого не дається, все треба заробити.
Klimov1У 2006 році Роман закінчив Миколаївський професійний машинобудівний ліцей і здобув професію верстатника широкого профілю - оператора верстатів з програмним керуванням. Відразу після закінчення ліцею працював на ДП «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект», пізніше на Миколаївському бронетанковому заводі. Керівництво та колеги цінували його як висококласного токаря та відповідального працівника.
Залишившись єдиним чоловіком в сім’ї, Роман відповідально прийняв на себе чоловічі обов’язки, був дуже хазяйновитим, сам робив ремонт в будинку, міг поправити паркан, полагодити дах… Тетяна Олексіївна розповідає, що Роман був дуже добрим, турботливим сином, завжди був готовий вислухати, підтримати, допомогти. Хоча мама з сином були дуже близькі, але Роман їй мало що розповідав, не хотів турбувати, особливо, коли вже потрапив в АТО. Проте часто дзвонив, завжди цікавився самопочуттям, справами. Коли отримував зарплату, пересилав гроші мамі, наказував, щоб купила собі чогось смачненького, та мамі хотілось побалувати сина, а не себе, тож збирала посилки і передавала хлопцям на передову.
Пригадує Тетяна Олексіївна, що Роман дуже любив котів, підгодовував дворових - спеціально для них купляв молоко, і коли з АТО дзвонив, розповідав про живність, яка була у них на передовій, присилав фотографії, переживав: «В мене скоро кицька кошенят приведе, що я з ними робити буду, чим годувати...»
Роман з дитинства мріяв стати військовим. Можливо, не останню роль в цьому зіграла Тетяна Олексіївна, яка довгий час була начальником караулу заводу, до того ж вона кандидат в майстри спорту з легкої атлетики, прекрасний стрілок. Тож і Роман захопився бігом та спортивною стрільбою, брав участь в різноманітних змаганнях, має грамоти і дипломи. Але через проблеми зі здоров’ям його навіть на строкову службу не взяли.
Близько року Роман жив в РФ, проте коли почались події в Криму повернувся в Україну. Невдовзі після повернення з Росії молодий чоловік приймає рішення йти добровольцем до лав української армії. Як розповідає Тетяна Олексіївна, спочатку вони з сином пішли до церкви, придбали йому хрестика, а потім Роман пішов до військкомату, де відразу ж підписав контракт до закінчення особливого періоду.
Романа направили до 72-ї ОМБр. Спершу хлопець був снайпером - але під Богданівкою, де стояв його підрозділ, противник вів, в основному, артилерійський та мінометний вогонь, тож навички влучної стрільби 25-річному юнакові так і не знадобилися, він був просто бійцем взводу, членом екіпажу БМП. 10 серпня 2015 року під час бою під Білою Кам'янкою загинув його друг і бойовий побратим Євген Ровний. Цю втрату Роман переживав дуже болісно: коли ховали Євгена, мати вперше побачила сльози в очах сина.
В квітні 2016 року Клімова, як контрактника і хорошого військовослужбовця, взяли у 1 батальйон, який саме реформувався і виїжджав на міжнародні навчання Rapid Trident на Яворівський полігон, потім у Боснію. З жовтня 2016 року Роман воював на Авдіївській промзоні; Klimov2був поранений, після лікування повернувся на фронт. Воював на одному з найбільш небезпечних напрямків. Має волонтерські відзнаки «За оборону Волновахи», «За відвагу», почесний нагрудний знак начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних сил України «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня.
Мав дуже багато вірних друзів серед волонтерів у Києві, Миколаєві, Волновасі. Товариші по службі дивувались: «Клімов, тебе що, вся Україна любить? Нікому стільки посилок не шлють як тобі»
Ірина Маслюк (диспетчер Миколаївського центру волонтерів) згадує, що влітку 2014 року, до них звернулась Тетяна Олексіївна з проханням допомогти вирішити питання з виплатою заробітної плати Роману. Волонтери знайшли юриста, який безкоштовно допоміг зібрати потрібні документи і закрити цю проблему. А в серпні Роман прийшов до Центру, подякував, розповів про себе, на питання що потрібно відповідав – нічого. Дівчата почали пропонувати, то одне, то інше, в решті-решт юнак взяв прапор і невеличкий рюкзак. А ввечері прислав фото з прапором на стіні і підписав: «Тепер Центр волонтерів завжди у мене в гостях». Після цього вони вже постійно підтримували зв’язок через соцмережі. При нагоді юнак приходив до Центру, спілкувався з волонтерами.
«В останнє Роман завітав до нас в грудні 2016 року, коли був дома після поранення, – розповідає Ірина. – Він прийшов з величезною коробкою тістечок, каже: «Я не знав, які саме ви любите, а хотілось зробити для вас щось приємне». Поспілкувались, довго не могли розпрощатись… Роман протягнув мені чеку від гранати (я потім з неї собі брелок зробила): «Я не знаю, що Вам подарувати особистого, але це те залізяччя, з яким ми живемо…».  
Ірина називає Романа «сонячним хлопчиком», каже, що він з першого погляду  привертав до себе, викликав приязнь, дуже спокійним був, витриманим. І ще він був справжнім чоловіком, а в 25-26 років не багатьом це під силу – він ніколи не скиглив, не жалівся, нічого для себе не просив, казав: «Я отримую гроші. Я чоловік. Я сам можу себе забезпечити». І це були не пусті слова, він до всього ставився відповідально, ніколи не шукав «крайнього». Пригадує Іра як вони розмовляли з приводу матеріального забезпечення: «От всі ниють, що погані берці отримали. Дійсно, погані. А я їх продав, - розповідав Роман, доклав гроші і придбав собі «американки». Все, що на мені, я сам для себе зробив – і берці, в яких зручно, і одяг, в якому не змерзну, і пластини до бронежилету я сам купляв. Це моє життя, і мені воно потрібно більше, ніж будь-кому іншому»…
Роман брав участь в багатьох сміливих, навіть відчайдушних операціях, та тим, хто його добре знав важко повірити в загибель хлопця – бо, не дивлячись на безсумнівну хоробрість, він був дуже акуратним, обережним.
Загинув Роман Клімов 2 лютого 2017 року від осколкового поранення під час обстрілу противником Авдіївки та позицій українських військових поблизу міста.
Указом Президента України № 28/2017 від 08 лютого 2017 року за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Клімов Роман Робертович посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

 А.П.Назарова


54030, м. Миколаїв, вул. Наваринська, 16, тел/факс 67-44-06
e-mail: ocpdtarvd@ukr.net
Copyright © 2017 Миколаївський обласний центр пошукових досліджень та редакційно-видавничої діяльності Всі права захищено.