logo1

foto1 foto2 foto3 foto4 foto5


Все для Joomla. Беспланые шаблоны и расширения.

Підполковник з відважним серцем


Смоляр Олександр Васильович народився 22 лютого 1976 року в селищі Тіньки Чигиринського району Черкаської області. Олександр виховувався в добрій та порядній сім’ї, де пріоритетом завжди була чесна та наполеглива праця. Батько, Василь Олександрович, – водій бензовозу, мати, Галина Іванівна, все життя пропрацювала касиром в ощадкасі. Батьки могли з легкістю довірити йому будь-яке завдання знаючи, що син обов’язково його виконає. Серед хлопчаків-однолітків Сашко був душею компанії – надзвичайно комунікабельний, він з легкістю знаходив спільну мову з будь-яким співрозмовником. З дитинства мав багато захоплень, був надзвичайно ерудованим та кмітливим. У 1983 році пішов до школи, де навчався із задоволенням та був одним з кращих учнів у своєму класі. SmoliarПісля закінчення середньої школи у 1993 році Олександр вступає до Полтавського державного технічного університету імені Юрія Кондратюка та закінчивши його з відзнакою у 1998 році, отримує диплом спеціаліста за фахом «Промислове та цивільне будівництво». Але життя завжди прагматичніше і вносить свої корективи в юнацьку романтику: Олександра призивають до армії та вже з 8 грудня 1998 року він проходить строкову службу стрільцем 51-ї окремої вертолітної бригади Національної гвардії України (місто Олександрія). Невдовзі юнак приймає рішення серйозно зайнятися професією військового та 1 квітня 1999 року вступає на військову службу за контрактом до 51-ї окремої вертолітної бригади. 

Постійно проявляючи розумну ініціативу та наполегливість у службі, Олександр стрімко піднімається кар’єрними сходами: в жовтні 1999 року його призначають начальником групи технічного обслуговування автомобілів майстерні по ремонту автомобільної техніки технічної роти БАТЗ; з липня 2000 року він – помічник начальника інженерно-аеродромної та квартирно-експлуатаційної служби – комендант аеродрому тилу 51-ї окремої вертолітної бригади. Тут у військовій частині Олександр зустрічає свою долю – прекрасну дівчину Олену, яка працює з ним в одній службі – бухгалтером КЕС. Сама Олена – місцева жителька, після школи навчалась в Олександрійському індустріальному технікумі за спеціальністю математик-програміст, а пізніше в Харківському державному університеті будівництва та архітектури – за спеціальністю інженер-будівельник. Недовго зустрічаючись юнак пропонує красуні руку та серце, на що отримує згоду. Невдовзі Олександра переводять до в/ч 3061 і молоде подружжя переїжджає до Черкас. У 2007 році в сім’ї Смолярів народжується син Олег, а у 2009 – донечка Ліля. І хоча Олександр по життю був справжнім військовим – дисциплінованим, суворим, цілеспрямованим, проте для Лілі він був ніжним і люблячим батьком, балував її, часто повторював: «Для тебе – тільки найкраще!». Багато уваги приділяв сину. Олена розповідає, що Олександр всюди брав із собою Олега - на роботу по суботах, у гараж, на ринок. Олег в свою чергу із задоволенням займався з батьком чоловічими справами. 

Восени 2008-го капітан Смоляр Олександр був призначений оперативним черговим чергової служби військової частини 3039 управління Південного територіального командування внутрішніх військ МВС України міста Миколаєва, куди невдовзі переїжджає і вся родина. На новому місці молодий офіцер не змінює своїм принципам, вихованим ще з дитинства, багато працює та вже через рік отримує підвищення у посаді. Олександра призначають начальником квартирно-експлуатаційної служби військової частини 3039 управління Південного територіального командування внутрішніх військ МВС України.
При загостренні ситуації на Сході країни Олександр Смоляр не замислюючись вирушає з першою ротацією на зустріч ворогові боронити країну.
Наприкінці серпня 2014 року військовослужбовці НГУ несли службу на блокпосту в районі села Лисиче Амвросіївського району Донецької області неподалік від українсько-російського кордону. В цей період ситуація в зоні АТО складалася не на нашу користь. Сепаратисти за підтримки російських військ захоплювали нові території, нашим військам доводилося здавати позиції. З-під Амвросіївки сили АТО почали відходити ще 19 серпня, тож бойовики, що рухалася з боку території РФ, не сподівалися когось на тому місці зустріти. Звичайно, вони помітили блокпост військової частини 3039, але спокійно рухалися просто на нього і навіть не зрозуміли, що заїхали прямісінько в засаду. Навпаки, зупинилися, діловито вийшли з машин, стали ламати прапор. Зухвалість зіграла терористам не на користь. У лічені хвилини гвардійцями було підбито три вантажівки з особовим складом та боєприпасами, що їхали попереду. Під час бою було знищено чимало ворогів.
У тому бою відзначилися багато хоробрих воїнів серед яких був і начальник служби КЕС майор Олександр Смоляр. Та, нажаль, перемога у цьому бою далася дуже дорогою ціною – життя мужнього офіцера трагічно обірвалося, та пам'ять про цю Людину з великої літери завжди житиме у наших серцях. Його ім’я навічно занесене до книги пам’яті військової частини 3039 Національної гвардії України.
Наказом командувача НГУ по особовому складу № 83 від 02 вересня 2014 року майору Олександру Смоляру посмертно присвоєно військове звання «підполковник».
Указом Президента України № 754/2014 від 6 жовтня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України Смоляр Олександр Васильович посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Підполковник Смоляр нагороджений почесними відзнаками «Герой Миколаївщини» та «За заслуги перед Черкащиною». У рідному селі, іменем Олександра Смоляра, названо найдовшу вулицю. 

В.В.Безверхній


54030, м. Миколаїв, вул. Наваринська, 16, тел/факс 67-44-06
e-mail: ocpdtarvd@ukr.net
Copyright © 2018 Миколаївський обласний центр пошукових досліджень та редакційно-видавничої діяльності Всі права захищено.