logo1

foto1 foto2 foto3 foto4 foto5


Шаблоны Joomla 3 тут

Герой небесного батальйону

 

В газеті «Рідне Прибужжя» №1 від 5 січня 2017 року було опубліковано матеріал про те, що в селі Мартинівка Вознесенського району на одному з вікон старої багатоповерхівки, де жив загиблий боєць АТО Микола Куценко, несподівано з’явився образ, схожий на ікону. Микола загинув 27 липня 2014 року під час бою на залізничному переїзді в м. Лутугине, що на Луганщині. Бабуся Миколи розповіла, що образ Богородиці почав проявлятися після загибелі онука, з часом він ставав все чіткішим.
У цій квартирі Микола провів дитинство, потім родина переїхала до Миргорода, куди перевели батька, який теж був військовим. З тих пір в квартирі ніхто не жив, лише бабуся час від часу навідувалась. Коли вперше помітила образ – подумала, що це через бруд. Вимила вікно, проте зображення не щезло. Зсередини його не видно, лише ззовні. Дехто з місцевих жителів припускає, що це може бути заводським браком, проте визнають, що вікно простояло без будь-яких силуетів понад 40 років. Місцевий священик вважає, що в Мартинівці сталося чудо, сюди вже з різних куточків України приїздять люди щоб на власні очі подивитись на диво, а рідні вірять, що це їх Микола подає знак…

* * *

Kutsenko1Краса української землі влітку неймовірна. Половіють жита. Наливаються життям колосся пшениці. Достигає ячмінь. Мільйони жовтогарячих сонць повернули свої голівки на схід. На схід, де йде війна. На схід, де 27 липня 2014 року під час обстрілу блокпосту отримав поранення, що не дало шансів на життя, командир 2-го танкового взводу 1-ї танкової роти 1-го танкового батальйону 1-ї окремої гвардійської танкової бригади лейтенант Куценко Микола Олегович. Саме цього літнього дня екіпаж танка у складі штурмової групи виконував бойове завдання в районі населеного пункту Лутугине Луганської області. Під час бою життя молодого командира обірвалося. Обірвалося так рано і так невчасно. Обірвалося в неповні 22 роки. 

– Син з дитинства мріяв стати офіцером. Бажав продовжити династію військових у третьому поколінні. Після закінчення Миргородської загальноосвітньої школи №7, не вагаючись, вступив до Львівської академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, – з гордістю і болем у серці розповів під час зустрічі батько Миколи Олег Миколайович, коли ми зустрілися з ним у Миргороді.

Під час навчання рідну домівку відвідував нечасто. Та коли вже ступав на отчий поріг, то для родини це було справжнім святом. Микола встигав і рідну школу та вчителів відвідати, і з друзями зустрітися. Але частіше полюбляв спілкуватися з кадровими військовими. Дізнавався щось нове, і в той же час набирався досвіду. Після закінчення академії в 2013 році Миколу направили на військову службу в 1-шу окрему гвардійську танкову Новгородську орденів Червоного Прапора, Кутузова, Богдана Хмельницького, Олександра Невського, Червоної Зірки бригаду.
Коли на сході нашої держави розпочалась антитерористична операція Микола Куценко одним з перших виїхав з частини. Знання, здобуті в академії стали добрим підґрунтям на передовій. Молодий, завзятий, незламний, він власним прикладом додавав впевненості і сили духу бійцям. Саме його сміливі та рішучі дії дозволили членам екіпажу залишитись живими.
Він любив рідну землю, і був переконаний, що кадрові військові повинні стояти на передових позиціях у такий складний для держави час. Любив її синівською любов’ю, і та любов не залишила в його серці місця ні для розгубленості, ні для слабкості, ні для страху.
Зрідка телефонуючи з передової не вдавався в подробиці військово-польового життя. Лише кілька слів: «У мене все добре». Але вони вселяли надію, що чорне Kutsenko2крило війни не зачепить їх сина. Батьки добре розуміли які нелегкі випробування випали на долю їх єдиного Захисника.
А Микола тим часом, коли випадала вільна хвилина, брав з польової сумки блокнот і занотовував до нього поетичні та прозові рядки… Писав, що було на душі… Філософські роздуми і влучні вислови, слова про кохання, дружбу… Писав і не відав, що ці записи батьки будуть зберігати як найдорожчу згадку про сина.
– Часто перечитую нашвидкуруч занотовані думки сина і починаю розуміти настільки тонко і глибоко відчував світ мій Миколка.

Настільки багатим був його внутрішній світ, – сказав батько Героя і з жалем додав, – сумно, що війна повела Миколу у вічність, а він так любив життя, зробив навіть перші найтяжчі кроки у військовій кар’єрі… Та не судилося.

Скупа сльоза наверталася на очі батька, коли згадував роки його дитинства і юності. Згадував і не йняв віри, що Микола вже ніколи не переступить поріг рідного дому, не зателефонує (телефон свого командира побратими привезли батькам), не подарує квіти рідненькій матусі Тетяні Леонідівні.

В найтяжчий для країни час він став на захист рідної Вітчизни. І захищав українську землю до останнього подиху.
На скорботну церемонію прощання з першим миргородцем прийшли сотні земляків, рідних і близьких людей, прибули і побратими з передової. Прийшли, аби віддати шану Герою, що відійшов до Небесного батальйону. Герою, який з честю виконав професійний військовий обов’язок і залишився вірний девізу академії «Честь. Україна. Відвага».
Указом Президента України №708/2014 від 8 вересня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України лейтенант Куценко Микола Олегович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.

 

С.М.Мандибура


54030, м. Миколаїв, вул. Наваринська, 16, тел/факс 67-44-06
e-mail: ocpdtarvd@ukr.net
Copyright © 2018 Миколаївський обласний центр пошукових досліджень та редакційно-видавничої діяльності Всі права захищено.