logo1

foto1 foto2 foto3 foto4 foto5


Все для Joomla. Беспланые шаблоны и расширения.

Він став щитом між нами і війною

 

Іван Антошин з’явився на світ 8 Березня 1981 року - в Міжнародний жіночий день, коли все жіноцтво милувалось ніжними мімозами, а Тетяна Олексіївна - новонародженим сином. Він був другим сином у родині, але материнської любові та тепла вистачало обом. Змалечку Олексій та Іван були нерозлийвода. Вже навіть коли подорослішали і старший поїхав навчатись на кадрового військового, знаходили час аби поспілкуватись. Рідним тоді і на думку не спадало, що вже за кілька років мирне місто Щастя на Луганщині принесе в родину гіркоту втрати найдорожчої людини – Івана Миколайовича Антошина.
Antoshin1Він змалечку ріс добрим та щирим хлопцем. Мріяв стати військовим як батько Микола Іванович та брат Олексій. На його обличчі завжди була усмішка. Умів радіти життю. А його руки завжди щось майстрували. Змалечку Іван був з технікою на ти. Коли підріс і почав у підвалі будинку перший свій мотоцикл збирати, то вся дворова ватага ні на крок від нього не відступала. Всім кортіло подивитись на залізного коня. А йому крутити ключем різні гайки було за іграшку. Руки мав золоті. Але й до навчання відносився відповідально.
У 1999 році Іван успішно закінчив Очаківську середню школу №2 та у 2000 році вступив до Одеського інституту сухопутних військ. Після закінчення був направлений для проходження служби на Харківщину в 92-у окрему механізовану бригаду. В частині Іван Миколайович дослужився до капітана і був командиром 5-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону. За бездоганну службу нагороджений ювілейними медалями – «10 років сумлінної служби» та «15 років Збройним Силам України».
«Додому приїжджав не часто, але без діла не сидів. Я і сьогодні в яку кімнату не загляну, все бачу до чого торкались вмілі руки мого рідненького хлопчика - розповідає мати. Мені так сьогодні не вистачає його турботи, посмішки, щирого слова». Не зміг пережити втрату сина його батько і вже за рік відійшов у вічність.
З перших днів проведення антитерористичної операції 92-а механізована бригада в бойових діях участі не брала. Залишалася в місці постійної дислокації для оборони Харківського напрямку в разі просування російських військ в глиб країни. В серпні 2014 року бойова група цієї бригади все ж відбула з Чугуєва в район проведення АТО. Сьомого серпня разом з побратимами виїхав для виконання завдання за призначенням і Іван Антошин. Та вже 14 вересня 2014 року в районі міста Щастя Луганської області під час розвідування прилеглої території потрапив на ворожу мінну засідку, яка і забрала його життя.
Antoshin2Під час церемонії прощання з Героєм, що відбулась у військовому містечку Очакова заступник командира 92-ї окремої механізованої бригади по роботі з особовим складом Олександр Тимофійович Васильківський наголосив, що за час проходження служби, капітан Антошин сумлінно та чесно виконував свій військовий обов’язок, завжди діяв професійно та рішуче. Був і залишається прикладом служіння Україні для своїх підлеглих. Він був відмінним командиром, тому й на передових позиціях був на крок попереду своїх підлеглих. Іван Миколайович до кінця залишився вірним присязі та Україні.
У прощальному слові після заупокійної служби Благочинний Очаківського району, настоятель Свято-Миколаївської церкви Степан Михайлюк додав, що Іван Антошин віддав життя за своїх бійців, за рідних і близьких йому людей, він до останнього подиху боронив українську землю від терористів та найманців.
Після прощання з Героєм до матері підійшов один з прибулих побратимів і зі сльозами на очах розповів, що йдучи на останнє в своєму житті завдання командир власний бронежилет віддав йому.
«Біль пронизав моє серце, - згадує Тетяна Олексіївна. Але я розуміла, якщо він так зробив, то по іншому просто не міг». Щодня дивлячись в очі смерті, він дорожив кожним бійцем. Бо добре знав, як командир, що небезпека чекала на них на кожному кроці.
Поховали Героя 16 вересня 2014 року на міському кладовищі міста Очаків.
Указом Президента України №282/2015 від 23 травня 2015 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Іван Миколайович Антошин посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
6 жовтня 2016 року бійці 92–ї окремої механізованої бригади на чолі з командиром полковником Віктором Ніколюком побували в Щасті та встановили біля Хреста на початку мосту Пам’ятну дошку з дев’ятьма іменами військових бригади, які відійшли до Небесного батальйону з вересня 2014 і до моменту оголошення перемир’я. Це імена тих, хто втримав українське Щастя від російських загарбників. На мармуровій дошці викарбовано слова «Вони загинули за Україну». Другим у списку значиться ім’я нашого земляка очаківця – капітана Антошина Івана Миколайовича.
Сьогодні, саме під час російської агресії, Збройні Сили України почали своє відродження. Кожним бійцем, сержантом чи офіцером ми пишаємось. Захоплюємось їх мужністю, відвагою та самовідданістю та переконані, що у скрутну годину, під час агресії підлого ворога вони завжди ставатимуть живою стіною між військовою загрозою та мирним людом.

 

С.М.Мандибура


54030, м. Миколаїв, вул. Наваринська, 16, тел/факс 67-44-06
e-mail: ocpdtarvd@ukr.net
Copyright © 2018 Миколаївський обласний центр пошукових досліджень та редакційно-видавничої діяльності Всі права захищено.