logo1

foto1 foto2 foto3 foto4 foto5


Все для Joomla. Беспланые шаблоны и расширения.

У мирному вкраїнському селі попрощалися з Героєм

 

Йому ледь виповнилось 20, коли обірвалась нитка молодечого життя.
11 липня 2014 року в районі населеного пункту Зеленопілля Свердловського району Луганської області, під час обстрілу позицій підрозділів 1 батальйону тактичної групи з установки БМ-21 «Град» незаконними збройними формуваннями, пряме влучення в автомобіль Олексія Волкова не залишило хлопцеві шансів на життя. Через неймовірні муки і болі проліг шлях Героя з пекла згарища до небесного батальйону побратимів, які до останнього подиху стояли на захисті рідної землі.
Олексій Віталійович Волков народився 24 травня 1994 року в селі Нові Ставки Арбузинського району Миколаївської області.
«Дитячі роки мого синочка проходили в Козирці, біля його рідненької тьоті Лілії, - почала свою розповідь мати Героя Руслана Василівна Миронюк. – Змалечку був сильним та терплячим. І все щось майстрував з двоюрідним братом та дядьком у їх автомайстерні. Підріс і почав захоплюватися спочатку танцями, згодом - паркур, баскетбол, волейбол, гребля на каное. Любив рибалку».
Volkov1Закінчивши школу, Олексій продовжив навчання у Миколаївському професійному ліцеї, де отримав професію автослюсаря-зварювальника. Він встигав не лише добре навчатися і бути незмінним старостою групи три роки, але паралельно вивчав водійську справу, аби отримати посвідчення водія. Захоплювався їздою на байку. З двоюрідним братом Олександром власноруч склали два байки. Допомогло те, що хлопці з дитинства захоплювались технікою, і мали золоті руки, які не цурались ніякої роботи. Серед друзів - байкерів мав прізвисько «Вовк». Був активним учасником байківських фестивалів, які проходили у Рибаківці, Баштанці, на Волоській косі. Не зважаючи на свої по-справжньому чоловічі захоплення, Олексій був не лише душевним та щирим, а ще і трішечки сором’язливим. Коли почав заробляти перші гроші, замовляв в інтернеті запчастини для моделі авто і вечорами, потай від рідних, чаклував з надією, що колекційне авто скоро буде працювати як справжнє і стане справжнім подарунком для молодшого братика. Та не вдалось здійснити задумане…
З дитинства мріяв стати десантником. Після успішного закінчення профліцею, дізнавшись, що набір на строкову службу до десантних військ вже закінчився, не хотів зраджувати мрію і пішов служити на контрактну службу на посаду водій-електрик гаубичного артилерійського взводу 3-ї гаубичної артилерійської батареї гаубичного артилерійського дивізіону 79-ої окремої аеромобільної бригади. Служба захопила хлопця.
Сьогодні в пам'ять про сина та його службу зберігає Руслана Василівна відзнаку командира 79-ї окремої аеромобільної бригади. Він навіть встиг здійснив чотири стрибки з парашутом. Про відчуття радості, страху, та свободи, що тісно переплелись у кількахвилинному польоті, з гордістю розповідав рідним та друзям. А вже за деякий час виїхав у зону проведення антитерористичної операції. Про це рідним не обмовився й словом. Беріг всіх як міг. Це вже за якийсь час через друзів, знайомих та волонтерів дізнались, що син в самому пеклі неоголошеної війни. Лише один раз попрохав передати на передову продуктів та свіжого хліба. Нашвидкуруч зібрали посилку і відіслали її в зону АТО. Вона дійшла до хлопців, але коли вже Олексія не було серед живих. Загинув він разом зі своїм земляком Олександром Круком з Солончаків у 4.30 ранку, на очах у побратима з Єланецького району Сергія. Той на власні очі бачив, як після першого залпу, що влучив у машину під якою примостились на спочинок хлопці, Олексія контузило і він закричав затрясши головою. А після наступного удару вже понівечене осколками тіло спалахнуло як живий факел.Volkov2Як згадували його побратими після церемонії прощання, що він був серед них наймолодшим. Тож і діставалось йому найбільше. Але Олексій ніколи не скаржився. А з різних ситуацій, намагався знайти єдино правильне рішення. За це його поважали. Пригадували, як одного разу, коли і вода, і харчі на передовій закінчились, він зважився з’їздити в одне із сіл, аби придбати для товаришів вкрай необхідні речі. Розумна сміливість хлопця вражали навіть старших товаришів, які вже багато бачили на своєму життєвому шляху. Та те що вмів робити Олексій, було їм не під силу. Чи то духу не вистачало, чи сміливості. А Олексій в найтяжчі хвилини знаходив слова аби розрадити та допомогти. Посмішка ніколи не сходила з його вуст. Світлим хлопцем був. Душею компанії. Вмів підняти настрій та бойовий дух і подарунки вмів робити на передовій для товаришів оригінальні, які вони будуть пам’ятати все життя. 

Похоронили Героя 31 липня 2014 року в селі Михайлівка Козирської сільської ради Очаківського району Миколаївської області. З мармурової плити на нас дивиться двадцятирічний юнак, а поряд викарбувані чотири парашути, які символізують мрію, що рвалась в небо… Але війна на сході нашої держави так жорстоко перекроїла плани Олексія Волкова… Перекроїла плани Олексія і тисяч побратимів, які до останнього подиху стояли на захисті рідної землі.
Указом Президента України №708/2014 від 8 вересня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України Волков Олексій Віталійович посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Сьогодні на бойових позиціях на сході України за сина став зі зброєю в руках його батько…

 

С.М.Мандибура


54030, м. Миколаїв, вул. Наваринська, 16, тел/факс 67-44-06
e-mail: ocpdtarvd@ukr.net
Copyright © 2018 Миколаївський обласний центр пошукових досліджень та редакційно-видавничої діяльності Всі права захищено.