logo1

foto1 foto2 foto3 foto4 foto5


Шаблоны Joomla 3 тут

Людина з великим серцем

…Він обіцяв обов’язково повернутися додому восени. Обіцяв… Та полум’я війни спалило його … 

Він повернувся до нас сизим голубом, що у хвилини прощання в Очакові, завис у високості.
Він повернувся улюбленою піснею, що болем розривала душі рідних і близьких людей.
Повернувся до частини, щоб в пошані відійти до Небесного батальйону сильних, мужніх, нескорених чоловіків, які з 2014 року захищали цілісність і незалежність неньки – України.
Жалібно та тужно звучало над Очаковом «Пливе кача». І не вірилось, що повернувся Олег Мединський до рідного центру, щоб ми з ним попрощались назавжди. Та він був справжнім воїном, а значить житиме вічно.

MedinskiyОлег Костянтинович Мединський народився 6 червня 1968 році в селі Іллінка Біляївського району, що на Одещині.
Після закінчення навчання в Київському військово-морському училищі, проходив військову службу в Севастополі, Кронштадті, Києві. З жовтня 1992 року - в 73-му морському центрі спеціального призначення (в/ч А 1594). За час проходження служби в частині зарекомендував себе, за словами побратимів, як самовідданий, відповідальний та мужній професіонал своєї справи. Капітан 3 рангу (капітан 2 рангу посмертно) Військово-Морських Сил Збройних Сил України, Олег пройшов шлях від командира групи до заступника командира загону спеціальних операцій по роботі з особовим складом 73-го морського центру спеціального призначення.
Після звільнення з лав Збройних Сил України, за скороченням штатів, у 2004 році не залишився байдужим до Збройних Сил, адже був наділений якостями справжнього військовика – вольовий, витривалий, сильний духом. Як Президент Очаківської міської громадської організації «Військово-патріотичний спортивний клуб «Майський», спортсмен та тренер з кіокушин-кан карате (чорний пояс ІІ дан) Олег хотів бачити ці якості характеру і у своїх вихованців. Заснувавши у 2006 році «Майський», почав займатись спортивно-патріотичним вихованням молоді та готувати юнаків і дівчат до служби в 73-ому Морському центрі спеціального призначення. Вони й сьогодні служать у цьому центрі.
Коли почалися бойові дії на Сході України, Олег Мединський не залишився осторонь цих гарячих подій. Як справжній відданий державі боєць, повернувся на службу та став на захист своєї Вітчизни. Не вагаючись, одним із перших вибув у зону антитерористичної операції для виконання завдань за призначенням. В зоні АТО перебував з позивним «Вусатий».
Його нагородили пам’ятним орденом «Офіцерська доблесть» (15 лютого 2015 року) та орденом «За мужність» III ступеня (03 липня 2015 року) — за мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, підтримання боєздатності Військово-Морських Сил Збройних Сил України, вірність військовій присязі.
Як згадують побратими, 5 вересня 2016 року, виконуючи бойове завдання в ході антитерористичної операції в Донецькій області, в районі населеного пункту Мар’їнка, капітан 3 рангу Мединський здійснив вивід групи до місця виконання завдання за призначенням та залишився у належному місці. У визначений час з невідомих причин не вийшов на зв’язок з командиром групи. Командиром групи було прийнято рішення, для з’ясування обставин, відправити на те місце розвідувальний дозор, з метою встановлення причини відсутності зв’язку. Розвідувальний дозор виявив тіло загиблого капітана 3 рангу з множинними пораненнями.
За мужність, самовідданість та героїзм, проявленні під час виконання завдань за призначенням в ході антитерористичної операції на Сході держави, наказом Міністра оборони України від 19 листопада 2016 року № 1098 капітану III рангу Мединському Олегу Костянтиновичу посмертно присвоєно чергове військове звання капітан II рангу.
Указом Президента України № 511/2016 від 19 листопада 2016 року «за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку» Мединський Олег Костянтинович посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
13 жовтня в Очакові урочисто відкрили пам’ятник Героям – землякам, які загинули в зоні проведення антитерористичної операції. Цього дня медаллю «За оборону Маріуполя» нагородили 41 бійця. Чотирьох посмертно. Серед них і Олег Мединський.
Пригадую, коли напередодні відкриття пам’ятника вже надвечір до пам’ятної таблички Олега Мединського підійшов хлопчик. Я запитала: «Чому прийшов? Вже пізно. Відкриття завтра». Він з гіркотою в голосі відповів: «Знаю. Я прийшов лише побажати тренеру «Спокійної ночі». У мене покотились сльози і забракло слів. Та зранку знову зустріла коло таблички Мединського юнака. Це, як пізніше з’ясувала приходив його учень, сьогодні військовослужбовець 73-го Центру Бутенко Максим, який саме цього дня від’їжджав до Івано-Франківська на відкритий Кубок України Кіокушинкай Карате, відстоювати честь клубу «Майський». За кілька днів хлопець повернувся до рідного міста з перемогою, бо тренер завжди вірив у нього. Як вірив у кожного свого вихованця.
Олег став батьком не лише власним дітям, яких любив до безтями, але й сотням тих хлопців та дівчат, які займались у клубі «Майський». Він був для них і другом, і порадником. Вихованці гордились своїм наставником. Сумна звістка про те, що вони втратили Тренера назавжди, ще довго не могла увійти до їх свідомості. Та за словами батьків, їх діти вже за кілька днів враз подорослішали, змужніли. А головне – вони завжди будуть Його пам’ятати, бо він віддав життя, щоб мир запанував на Україні.
З болем і повагою такі рядки написали в Очаківській районній газеті «Чорноморська зірка» друзі, вихованці ВПСК «Майський» та їх батьки, попрощавшись з Тренером: «Его нет… В это не хочется верить и с этим трудно смириться. Но его больше нет…
Олег Константинович Мединский, до¬рогой наш друг, Сен-пай, погиб 5 сентя¬бря на войне. Как же нам не хватало его эти два с половиной года, пока он там, на Донбассе, реально защищал дом каж¬дого из нас. В редкие его приезды мы с радостью встречались, гордились им. Мы жили надеждой, что вот закончится эта проклятая война, и наш тренер, наш Сен-пай, соберет нас, и работа созданного им нашего спортивного военно-патриотиче¬ского клуба по борьбе киокушин-каратэ, который он сам называл «территорией мужчин сильнее страха», возобновится. И мы снова будем вместе. Мы ждали и гото¬вы были ждать, сколько потребуется.
Олег Мединский был не просто хороший человек, а настоящий мужчина, воин, личность, каких единицы. Друг и профессионал, он мог всегда обо¬дрить, найти подход к каждому воспитаннику и родителю. Несомненно, у клуба «Майский», известного в Украине, были и могли бы быть еще за¬мечательные спортивные результаты и достижения. Но самое ценное то, что за время до войны Олег Константинович сумел обучить, вдохновить ребят, воспитать в своих учениках такие редкие сегодня качества настоя¬щих мужчин, являясь сам таковым.
Не стеснялся говорить, что полагается в своей работе и на Божью по-мощь. У него было очень много едино¬мышленников в разных уголках Украины, гото¬вых помогать клубу.
Он как-то говорил, что счастлив, что нужен стране и может послу-жить ей и необстрелянным пацанам, когда пришла беда. В нем действи-тельно нуждались. Он высвобождался тем, что передавал свой ценный опыт и знания, тонкости, о которых многие не знают, продолжая и там, на войне, превращать вчерашних мальчишек в мужчин. Недаром, созданный О.К. Мединским клуб назывался военно-патриотический спортивный клуб. Желание воспитать достойных граждан своей страны жило в нем всегда. И у него было много планов на будущее.
И вот его нет. Его жизнь была яркой, стремительной. Такие люди не забываются. А то, что Олег Мединский вложил и посеял, прорастает и живет в других».


Мандибура С.М.


54030, м. Миколаїв, вул. Наваринська, 16, тел/факс 67-44-06
e-mail: ocpdtarvd@ukr.net
Copyright © 2019 Миколаївський обласний центр пошукових досліджень та редакційно-видавничої діяльності Всі права захищено.