logo1

foto1 foto2 foto3 foto4 foto5


Шаблоны Joomla 3 тут

Богу - душа, життя – Україні, а честь – для себе

barskij217 липня 2014 року під час виконання бойового завдання в зоні АТО загинув Барський Олег Миколайович. В його кишені був знайдений лист, адресований українському солдату: «Украинский солдат! Пишу тебе из оккупированного Донецка. Прошу тебя, будь храбр и силен духом, не ведись на провокации. Будь верен присяге и народу Украины. Очень тебя ждем, не важно, откуда ты - из Львова или Севастополя. Ты сейчас последний шанс спасти мой дом – Донбасс. Береги себя и помни: «Богу - душа, життя –Україні, а честь – для себе». Ці рядки надихали Олега, адже він розумів, що виконує священний обов’язок: відстоює Честь і Незалежність України. І за спокій в рідній державі ладен віддати своє життя.
Барський Олег Миколайович народився 14 червня 1976 року в м.Миколаєві у звичайній українській родині. Батько, Барський Микола Пилипович, працював на заводі «Кристал», мати, Барська Тетяна Іванівна –керівник фінансового відділу апеляційного суду. Протягом усього дитинства Олег мріяв стати військовослужбовцем. Цікавився військовою тематикою.
Навчався в Миколаївській ЗОШ №34. Під час навчання в школі захоплювався вивченням математики, інформатики. Був членом гуртка «Юний танкіст». 29 січня 1990 року під час змагань отримав перше місце за вміле володіння військовою технікою при виконанні завдання з водіння танка Т-64. Олег мав багато друзів, приймав участь у всіх святкових заходах, які проходили в школі.
Після закінчення 10 класу в 1993 році хлопець подав документи до Одеського університету на факультет прикладної математики. Успішно здавши вступні іспити, був зарахований до вишу. Приїхавши одного разу додому на канікули в рідний Миколаїв, Олег познайомився зі своєю майбутньою дружиною Мариною, яка в цей час навчалась в МДУ ім. В.О. Сухомлинського. Молоді люди постійно підтримували зв'язок, зустрічались на канікулах. Через півтора року Олег збагнув, що пов’язувати своє життя з прикладною математикою він не планує, і тому в 1994 році, забравши документи з Одеського університету, йде до армії. В цьому ж році був призваний рядовим солдатом до військ спеціального призначення МВС в Одесі. Особовий склад даних військ має високу бойову, вогневу, фізичну і психологічну підготовку, в завдання яких входить вирішення специфічних бойових завдань силовими методами в надзвичайних екстремальних умовах із застосуванням спеціальної тактики і засобів.
У 1997 році після закінчення строкової служби Барський Олег Миколайович був звільнений в запас та повертається до Миколаєва. В цьому ж році він одружується з Мариною, через деякий час у них народжується син Артем.
1998 року Олег вирішує продовжити навчання та вступає до Миколаївської філії Київського національного університету культури і мистецтв на спеціальність «Менеджмент організації». Після закінчення університету Олег Миколайович працює менеджером у приватній фірмі, яка спеціалізувалася на виготовленні металопластикових вікон та дверей. Захоплювався колекціонування холодної зброї.
Здавалося, що все для нього складалось як найкраще. Вірного патріота своєї держави не могли залишити байдужим події кінця 2013 року. Він уважно стежив за ними. Постійно говорив мамі: «Ніхто сторонній керувати в нашому місті не буде. Ми разом з товаришами не допустимо входження російських військ до Миколаєва». Та невдовзі війна розколола його життя на «до» та «після».
Олег планує добровольцем піти на фронт, і саме в цей час на початку березня 2014 року отримує повістку з воєнкомату. Серце Тетяни Іванівни було не на місці, але вона дуже добре знала свого сина – він не буде ховатися, а їй потрібно підтримати його та молитися, щоб повернувся додому живим.
Олега Барського було направлено гранатометником до 2-го аеромобільного-десантного батальйону 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Прибувши до військової частини Олег Миколайович познайомився з Черябіним Олександром, який також був з Миколаєва, хлопці відразу знайшли спільну мову та потоваришували. Через деякий час Олександра було призначено помічником гранатометника. О.Черябін зізнається: «Я повинен був бути правою рукою Олега, прикривати його під час обстрілів».
BarskiyЧерез декілька днів розпочалися навчання, які тривали півтора місяці, хоч вони й були далекі від реальності. Потім хлопців відправили до Одеси на блокпост, але оскільки водій БТР захворів, Олег залишився в таборі. Невдовзі розпочалися рейди по лісам, посадкам. Зупинки тривали по декілька днів. Першим пунктом були поля біля Херсону, далі с. Амвросііївка Донецької області. Змучені хлопці переїжджали на БТРах, не замислюючись, в якому населеному пункті вони знаходяться. Обстрілів по дорозі не було, все було спокійно. Останнім пунктом їх зупинки стала дорога в напрямку Савур - Могили… Тут здалеку було чутно обстріли, які здебільшого проходили вночі.
Місцем зупинки став пропускний пункт в с. Маринівка Донецької області. Основне завдання батальйону – нікого не пропускати через блокпост, а також допомагати прикордонникам. Для цього була створена оперативна група. Недалеко від пропускного пункту, якщо дивитися з нашої сторони знаходилась невелика височина, так звана висота й опорний пункт (точка «Браво»), на ній і розташувались хлопці. Кожен з військових викопував сам собі бліндаж. Щоранку до початку обстрілів Олег телефонував рідним і близьким. Постійно заспокоював маму. Вірним другом для Олега була маленька собака Гайка, яка подорожувала з ним з самого початку.
У цей час точилися жорстокі бої за контроль над пунктом пропуску «Маринівка». Обстріли особливо посилились на початку липня 2014 року. На допомогу батальйону була направлена 28-ма окрема механізована бригада, яка повинна була штурмувати Маринівку. Але прибувши на місце призначення, вони отримали наказ зайняти позиції на висоті та залишитись для укріплення. Звичайно, бліндажів для 28-ї бригади не було, потрібно було потіснитись і розташуватися в них по кілька чоловік.
17 липня 2014 року. Третій день тривали цілодобові важкі обстріли. О 5 годині ранку Олег зателефонував мамі, сказав, що ситуація погіршилась. Обстріли були постійні - і вдень, і вночі. Як згадують товариші, в цей день ситуація була дуже важкою: зі сторони ворожих формувань постійно летіли снаряди, але, не зважаючи на обставини, Олег весь цей час поводився спокійно, постійно заспокоював хлопців, підбадьорював.
Під час стрілянини в один із бліндажів потрапив снаряд. Коли через годину обстріли припинились, Олександр почув крик про допомогу. Підійшовши з товаришами на голос, він побачив перед собою дерев’яні балки, якими було закидано бліндаж. Почали їх прибирати та руками відкопувати своїх побратимів. Серед трьох хлопців, що постраждали, двоє залишилися живими, вони отримали травми та переломи. Останнім, кого знайшли, був Олег, на жаль він помер відразу.
18 липня 2014 року мамі повідомили про загибель сина.
22 липня 2014 року Барський Олег Миколайович був похований на кладовищі в смт. Березанка Миколаївської області.
Ось так, в один момент Україна втратила Героя, справжнього патріота своєї держави, який прагнув, щоб всі громадяни України жили у мирі і злагоді.
За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Барський О.М. посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня; нагрудним знаком «За зразкову службу»; відзнакою командира 79-ї ОДШБ «За зразкову службу», а 5 березня 2017 року перший в Миколаєві отримав почесну відзнаку «Герой Миколаївщини».

Секрета К.В.


54030, м. Миколаїв, вул. Наваринська, 16, тел/факс 67-44-06
e-mail: ocpdtarvd@ukr.net
Copyright © 2020 Миколаївський обласний центр пошукових досліджень та редакційно-видавничої діяльності Всі права захищено.