logo1

foto1 foto2 foto3 foto4 foto5


Все для Joomla. Беспланые шаблоны и расширения.

Справжній офіцер

Makarian131 липня 2014 року речник Інформаційного центру Ради національної безпеки і оборони України Андрій Лисенко повідомив, що за добу 30 липня 2014 року загинуло 11 військовослужбовців і 31 отримав поранення. Одним із загиблих у цей день військових був кадровий офіцер 17-ї окремої танкової бригади м. Кривий Ріг (в/ч А3283) старший лейтенант Макарян Євген Валерійович (позивний «Клен»). Це була перша бойова втрата 17-ї окремої танкової бригади у війні на Сході України. Однак це втрата не лише родини та близьких, не лише бригади, області, а національна втрата. Наша держава втратила кадрового офіцера молодшого офіцерського складу, який закінчив військовий інститут, вмів керувати особовим складом, мав досвід бойових дій...
Макарян Євген народився в Чехословаччині (територія сучасної Чеської Республіки) 27 червня 1986 року в родині військовослужбовця. Батько Євгена – учасник війни в Афганістані.
З дитинства хлопець займався боксом, мріяв стати військовослужбовцем, як батько і дідусь. Тому після закінчення у 2003 р. Миколаївської ЗОШ № 53 склав вступні іспити до Одеського інституту Сухопутних військ (нині – Військова академія). У 2007 році успішно закінчив навчання на Загальновійськовому факультеті. Після закінчення інституту Євген Макарян був відправлений в 17-ту танкову бригаду, де служив на посаді «Командира взводу».
1 березня 2014 року в бригаді було оголошено бойову тривогу, усіх військовослужбовців викликали до пункту постійної дислокації. Взвод під командуванням Євгена Макаряна відокремили від основної частини бригади та прикомандирували до окремої ротно-тактичної групи, яка складалася з 2-х танків та 3-х бойових машин піхоти. БМП, під його командуванням, мала символічний позивний «Ластівка».
Військові одразу почали розконсервацію техніки, підготовку зброї. Через нестачу особового складу та велику кількість техніки спали по 3 години на добу, жили у такому режимі цілий тиждень. Бойове злагодження підрозділів тривало 10 днів. 10 березня 2014 року військові скомплектували ешелон для відправки на полігон біля смт. Черкаське, Дніпропетровської області, де пройшли військові навчання «без застосування зброї».
Одразу після навчань, ротно-тактична група передислокувалася під м. Ізюм Харківської області, де обладнала блокпост. На блокпосту пробули близько доби, де їх змінили бійці Національної Гвардії України. 9 травня група офіційно прибула до зони проведення АТО до с. Вернопілля Харківської області. Біля с. Вернопілля пробули близько одного місяця, здійснювали контроль проїзду автомобілів та перевіряли людей, однак здалеку чули постріли. Село знаходилося приблизно в 40 км від м. Слов’янська Донецької області, яке з 12 квітня 2014 року було захоплено бойовиками.
Після перебування під с. Вернопілля, військові отримали наказ передислокуватися до с. Довгеньке, де на той час знаходився штаб АТО, а звідти – до м. Слов’янська Донецької області. Туди ротно-тактична група відправилася разом з десантниками 25-ї повітряно-десантної бригади, де потім розділилися:
- 2 БМП разом з бійцями Національної Гвардії та добровольцями зайняли територію «Рибгоспу» на західній околиці м. Словянська, відбивши його у бойовиків;
- 1 БМП зайняв позицію на «Комбікормовому заводі».
Євген Макарян знаходився на позиціях на «Рибгоспі», однак кожного дня намагався їздити на «Комбікорм», щоб пересвідчитися, що у підлеглих все добре. Розстановкою усіх позицій БМП та стрілків своєї групи також займався старший лейтенант.
Після потужної артпідготовки з української сторони ротно-тактична група разом з іншими підрозділами увійшла до м. Слов’янська, однак ворога у місті вже не було, військові зайняли ворожі позиції у місті. Після звільнення міста отримали наказ передислокуватися до Краматорська, де знаходився штаб АТО, а звідти, без відпочинку, – до с. Покровське, Донецької області. На той час там базувалася 17-та окрема танкова бригада.
За свідченням навідника підрозділу, наступним пунктом, який зайняла бригада було м. Попасна Луганської області, яке військові змогли зайняти без втрат та активних боїв разом з добровольчим батальйоном «Донбас». Після зайняття населеного пункту РТГр висунулася до м. Первомайська, за який точилися бої.
Makarian226 липня 2014 року у пресі з’явилося повідомлення, що військові разом з добровольцями розпочали штурм міста Первомайськ. Про це на своїй сторінці у Facebook повідомив командир батальйону «Донбас» Семен Семенченко.
Євген Макарян керував бронегрупою під час наступу та спроб звільнення м. Первомайськ. За свідченням військових, усього було 3 спроби наступу на місто, однак ворог добре закріпився та чисельно переважав. Під час першої спроби штурму ротно-тактична група вийшла без втрат, лише незначних пошкоджень зазнав танк, під час другої спроби – підбито БМП та поранено медика. В перервах між спробами штурму військові займалися ремонтом пошкодженої техніки у м. Попасна.
Під час третьої спроби штурму Первомайська 30 липня 2014 року Євген Макарян загинув від осколкових поранень у голову. Місто так і не було звільнено.
Навідник підрозділу, яким командував Євген, описує його так: «Справжній офіцер був, професіонал військової справи, все швидко схоплював на льоту. Коли нас відправили в зону АТО, ми були недосвідчені, ніхто нас не вчив воювати з реальним противником, усе в теорії. Старший лейтенант завжди прислухався до сержантів, аналізував, а потім вже сам приймав рішення. Міг піти проти рішення керівництва, коли розумів, що воно абсурдне. До особового складу ставився з повагою, міг покарати за провину, а за правильні дії - завжди хвалив. Підтримував дисципліну у взводі, особливо табу стосувалося спиртних напоїв. Одного разу ми разом стояли в наряді, і він розповів мені, що мріє потрапити до Іноземного легіону (це елітний підрозділ, до якого відбирають військових з усього світу). Він просто марив служити у ньому. Мріяв створити сім'ю зі своєю дівчиною, накопичити грошей на власну квартиру. Але це було ще до війни. Вже під час війни він тричі писав рапорти на відпустку, щоб приїхати додому й офіційно оформити стосунки, але його не відпускали, мотивуючи тим, що немає людей, ніким його замінити. Таких людей потрібно пам'ятати, про них потрібно розповідати. Його загибель була для нас великою трагедією».
Макарян Євген Валерійович похований на Центральному міському кладовищі у 13-му секторі для загиблих учасників АТО. Майже через рік, указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
У Євгена залишилася цивільна дружина, з якою він планував одружитися. Коли Євген загинув дружина була вагітна. Вже після його загибелі, вона народила сина, якого, як і хотів Євген, назвали на честь його батька – Валерій.
На сторінці військового в соціальній мережі «Вконтакті» залишився статус, який він написав ще у травні 2014 року: «Ушел на войну».

Светляченко О.В.


54030, м. Миколаїв, вул. Наваринська, 16, тел/факс 67-44-06
e-mail: ocpdtarvd@ukr.net
Copyright © 2020 Миколаївський обласний центр пошукових досліджень та редакційно-видавничої діяльності Всі права захищено.