Смерть під «Градами»


Фігурський Артур Сергійович народився 31 жовтня 1987 року в селі Нововоскресенка Веселинівського району в простій, але дуже дружній і порядній сім’ї, де завжди панували любов, повага, взаєморозуміння. Батько, Сергій Артурович, все життя працював водієм – спочатку на фермі, зараз на шкільному автобусі возить дітей. Мати, Антоніна Іванівна, працювала на пошті в с.Нововоскресенка, зараз на пенсії. Артур мав двох братів – Вадима та Олександра. Як найстарший, він завжди опікувався ними, а для найменшого, Сашка, був взірцем, прикладом для наслідування. Можливо, саме тому після загибелі брата Олександр прийшов на службу в 145-й окремий ремонтно-відновлювальний полк. Сьогодні молодший сержант Олександр Фігурський, як і раніше Артур, проходить службу в автомобільному батальйоні на посаді командира відділення.
Артур Фігурський навчався у Нововоскресенській ЗОШ, після закінчення якої у 2003 році вступив до Надбузького аграрного ліцею й отримав професію автослюсаря та водія.
Figurskiy231 жовтня 2006 року юнак був призваний до лав Збройних Сил України. Проходив службу в навчальному центрі Десна Чернігівської області, де отримав звання молодшого сержанта. Далі продовжив службу в м. Біла Церква. Після закінчення строкової служби приїхав до Миколаєва. Певний час Артур працював інспектором служби безпеки на одному з підприємств у м. Миколаєві. Саме тут він зустрів своє щастя і долю на ім’я Світлана. У 2011 році молоді люди одружилися. Світлана вже мала сина Максима, а у 2012 році народився Вадим.
Світлана розповідає, що Артур був чудовим чоловіком і батьком обом синам: «Все що він робив, робив для сім’ї. Нажаль, не довелося йому повною мірою насолодитися батьківством, багато часу проводив на службі, а Вадиму виповнилося лише два рочки як батька не стало…»
У 2011 році Артур приймає рішення зв’язати своє життя з українською армією та вступає на військову службу за контрактом до 145-го окремого ремонтно-відновлювального полку. Артур Фігурський був призначений командиром ремонтного відділення гусеничних машин, багатовісних автомобілів і спеціальних шасі ремонтного взводу автомобільної техніки ремонтної роти автомобільної техніки ремонтно-відновлювального батальйону та отримав звання сержанта. У перший мирний рік служби завоював повагу товаришів завдяки високому професіоналізму, відповідальному ставленню до службових обов’язків, неконфліктному характеру.
З початком російської агресії на сході країни роботи в частині побільшало – особовий склад полку брав участь в обслуговуванні техніки, яка відправлялась в район бойових дій. А невдовзі було створено декілька мобільних ремонтних бригад, які виконували роботи з ремонту бронетанкової та автомобільної техніки, а також систем озброєння прямо на передовій українських військ в зоні АТО.
Як розповідає головний старшина батареї РАО старший прапорщик Анатолій Пономарьов, у зону АТО підрозділи 145-го ОРВП вирушили на початку літа 2014 року. Одна за одною були створені дві РЕГи (ремонтно-експлуатаційні групи), які формувались виключно з добровольців. Спочатку в групу входили кілька військовослужбовців строкової служби, але після першого ж обстрілу їх відправили назад в частину. Перша РЕГ виїхала в Луганську область, друга, очолювана підполковником Р.В.Гаврилюком, в якій був і сержант Фігурський, наприкінці липня 2014 року вирушила спочатку на кордон з Кримом, а згодом далі – через Херсонську та Запорізьку області на Донеччину. Гранітне, Сонячне, Благодатне, Степанівка, Дмитрівка – об’їздили практично всю Донецьку область. В основному пересувалися маленькими групами, а коли ставилась основна бойова задача, то висувались на позиції всією РЕГ.
РЕГ складалася з автомобільного підрозділу, БТ (бронетанкового), РАО (ракетно-артилерійського озброєння) та евакуаційної групи. Сержант Фігурський займався саме евакуацією техніки, що часто відбувалось під обстрілами.
«Коли надходила інформація, що потрібно відремонтувати підбиту або поламану техніку, – пояснює головний сержант роти ремонтно-відновлювального батальйону бронетанкової техніки старшина Сергій Кришень, – від нас виїжджали евакогрупи по 2-3-4 чоловіка на КЕТЛах або КАМАЗах, їх завданням було витягнути непрацюючу техніку і доправити ремонтникам. Старший групи завжди попереджав про обстріли і викликав добровольців. Бажаючими у нас майже всі були. І він вже вибирав з ким їхати. Зазвичай вони виїздили з Артуром на КамАЗі».
Figurskiy1Техніку доводилось не тільки витягувати, а часто і ремонтувати під вогнем ворога. «Постійні обстріли стали звичними, – розповідає Анатолій Пономарьов. - Летять міни, ти сидиш, рахуєш: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 – значить переліт, якщо на 3-4-му разі нема розриву, значить не до нас...». 

Олександр згадує, що брат намагався кожного дня телефонувати батькам, але ніяких подробиць не розповідав, не хотів ще більше тривожити рідних, завжди казав, що все нормально. Він взагалі був дуже спокійним, врівноваженим, не любив скаржитися, в усьому знаходив позитивні моменти. Як розповідають товариші по службі важко уявити ситуацію, яка б вивела Артура з себе, роздратувала, з ним було приємно спілкуватися – завжди знаходив слова підтримки, міг дати слушні поради. В частині його характеризують як хорошу людину, надійного товариша, відважного воїна і професіонала.
21 серпня 2014 року близько 04.30 - 04.50 ранку позиції 145-го ОРВП в районі с.Гранітне Тельманівського району Донецької області в черговий раз були обстріляні «Градами». Під час обстрілу загинув молодший лейтенант О. В.Коломієць та був важко поранений сержант А.С. Фігурський. Сергій Кришень розповідає, що він знайшов Артура і разом з полковником Гаврилюком занесли пораненого в бліндаж, відразу вкололи йому знеболювальне, антибіотики, і на його ж КамАЗі відвезли в Тельманівську районну лікарню. «Йому цілий день операцію робили, волонтери забезпечили всім необхідним, у тому числі плазмою, оскільки Артур багато крові втратив. Всі доклали максимум зусиль для того, щоб йому допомогти, і, не зважаючи на вкрай важкий стан, сподівалися на краще, але він помер. Пам'ятаю, волонтер, зовсім молода дівчина, гірко плакала…»
Поховали Артура на Нововоскресенському кладовищі в переддень річниці незалежності України 23 серпня 2014 року.
Указом Президента України № 144/2015 від 14 березня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» Фігурський Артур Сергійович посмертно нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня.


Назарова А.П.