logo1

foto1 foto2 foto3 foto4 foto5


Все для Joomla. Беспланые шаблоны и расширения.

Смерть дивилась крізь приціл


Родина Горобець мешкає в Южноукраїнську три десятиріччя: з Дніпропетровської області приїхали на будівництво енергокомплексу ще в 1987-му. Сергійку тоді було менше року. Зараз тут живуть його батьки, але без сина, який загинув в АТО 27-річним.
Gorobets2Сергій Горобець навчався в Южноукраїнській ЗОШ №3, паралельно займався в секції дзюдо ДЮСШ у тренера Ю.М. Тімашкова. У восьмому класі, згадує його мати Юлія Вікторівна, отримав серйозну травму, але знайшов в собі сили і на першості України виконав норматив та за результатами змагань став кандидатом у майстри спорту України. Закінчивши дев’ять класів, навчався у Криворізькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. У 2004 році вступив до Севастопольського військово-морського інституту ім. П.С. Нахімова, після другого курсу пішов в армію, служив у ВМС України на кораблі. Повернувся до вишу, але вже на цивільний факультет, де отримав спеціальність «механік». Влаштуватися працювати на судно було складно, тому Сергій декілька разів їздив на заробітки разом із батьком Валерієм Анатолійовичем. А ще служив у спецпідрозділі «Скорпіон» в/ч 3044, яка охороняє об’єкти Южно-Української АЕС.
– Розпочався страшний 2014 рік. До військкомату він пішов сам наприкінці травня, – розповідає мати Сергія. – Хотів в Одесу на кораблі, до своїх хлопців, з якими вчився на військовому факультеті. Вони всі з Криму перевелися в Одесу. Але там не було місць, і воєнком запропонував 34-ий Кіровоградський батальйон територіальної оборони, який якраз формувався того часу. З нашого міста туди пішло 17 чоловік.
Батальйон, який спочатку на 70% складався з добровольців, отримав назву «Батьківщина» і перебував в оперативному підпорядкуванні Міноборони України. У червні особовий склад підрозділу пройшов навчання на авіабазі в Канатові, що на Кіровоградщині, потім – додатковий курс підготовки у Дніпропетровській області. Вже в липні батальйон було направлено в зону бойових дій на Схід України. У першому бою 21 липня звільняли шахтарське місто Дзержинськ (зараз – Торецьк) Донецької області.
Незабаром, коли Сергія відпустили на декілька днів додому, щоб побачити сестру, яка прилетіла з Італії на канікули, він розповів рідним, що за той штурм був представлений до урядової нагороди. Але доля розпорядилася так, що орден «За мужність» третього ступеня молодший сержант Горобець отримав посмертно.
Сергій ділився враженнями про бойовиків-кадирівців та представників кримінального світу, з якими довелося зіткнутися в зоні АТО: «в наколках, зі скляними очима, обколені, обкурені, вони нічого не боялися і не відчували». А ще розповідав про мирних жителів Дзержинська, які благали українських військових залишатися в місті, бо бойовики «робили все, що хотіли», у тому числі грабували і мародерствували. Розповів, як одного разу в повній екіпіровці, з автоматами хлопці зайшли до магазину АТБ за питною водою. Побачивши озброєних людей, продавці і касири швидко зникли з торговельного залу. На питання: «Хто нас розрахує?» вони почули: «А що, ви ще й платити будете?» Тоді й зрозуміли, що тут відбувалося під час окупації.
Останнього разу Сергій був в Южноукраїнську у відпустці з кінця серпня до початку жовтня 2014 року. 13 вересня мала бути зустріч випускників. Сергій вагався – йти чи не йти? Пішов, а повернувся в піднесеному настрої. Розповідав, згадує Юлія Вікторівна Горобець, як «пацани», коли дізналися, що він приїхав з АТО, всі разом встали і кожен потиснув йому руку.
Gorobets– Ми розмовляли в ту мить, коли його вбили, – крізь сльози каже мати. – Це трапилося 17 жовтня о 13.50. Він зателефонував, ми розмовляли. Раптом замовк. Я: «Алло, алло, сину!» Телефон працює, а його не чути. Він завжди казав: «Мамо, якщо я не говорю, значить, не можна. Відключайся!» Я і відключилася. Більше його голос я не почула. Через деякий час телефон знову задзвонив – такий стривожений незнайомий хлопець: «Це мама Сергія Горобця? Вибачте, не вберегли!» І все.
Від долі не втечеш. Відомо, що за три дні до трагічної події Сергія відправляли до Охтирки інструктором з рукопашного бою, але він відмовився, упросив командира залишитись з побратимами. Незабаром Сергія разом з іншими хлопцями направили організовувати новий блокпост №7 біля села Озерянівка, що у передмісті Горлівки. Про це розповів його командир Марат Сулейманов, коли приїздив до Южноукраїнська на річницю загибелі молодшого сержанта Горобця. Була інформація, що бойовики планують напасти на найближчий блокпост, а хлопці стояли на новому, готові у разі чого прийти на допомогу. Тут і наздогнала Сергія куля ворожого снайпера, який відкрив вогонь з лісосмуги. Кажуть, що через два дні товариші по службі помстилися за смерть побратима, знищивши того стрілка.
– Тепер все по-іншому, – розповідає Юлія Вікторівна. – Намагаємося якось жити з цим. Слава Богу, що ми знайшли його дочку. Це така радість! Син і не знав, що має дитину. Схожа на нього, просто копія! Їй зараз чотири з половиною рочки. А коли Сергія не стало, дівчинці був рік. Це найщасливіша подія, яка сталася за час після його смерті.
Довгих дев’ять місяців знадобилося для того, щоб пройти всі експертизи і довести батьківство через суд. Сандра Сергіївна Горобець зараз має статус дитини загиблого учасника бойових дій і зростає на радість рідним.
Указом Президента України від 4 червня 2015 року «за особисту мужність, високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» старший стрілець Сергій Валерійович Горобець нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Рівно через рік після загибелі героя, 17 жовтня 2015 року, на фасаді Южноукраїнської ЗОШ №3, де він навчався, урочисто було відкрито меморіальну дошку. Почесну відзнаку «Герой Миколаївщини» від громадської організації «Українська асоціація інвалідів та учасників АТО» отримали батьки загиблого сина 22 листопада 2017 року. Того ж дня на зустрічі з учнями Южноукраїнського професійного ліцею пролунала пісня, присвячена Сергію Горобцю. Це була прем’єра. Волонтер ГО «Ніхто, крім нас» Первомайського району Миколаївській області, автор і виконавець Федір Зосімов дізнався історію загибелі Сергія і написав вірші та музику до них.


Пам’яті Сергія Горобця
Вже осипала листя в жовтні стигла калина,
І на північ з піснями вже летять журавлі.
А на сьомім блокпості молоденький хлопчина
Захищав Україну на донецькій землі.
А на сьомім блокпості молоденький хлопчина
Захищав Україну на донецькій землі...

Пролунав наче диво вже знайомий дзвіночок,
Закрутило свідомість в сотні, тисячі кіл.
Він зрадів як дитина – мама дзвонить синочку,
А у хащах на ньому зупинився приціл...
Він зрадів як дитина – мама дзвонить синочку,
А у хащах на ньому зупинився приціл...

– Як ти, синку рідненький? – Мамо, все як годиться,
Обіцяю що скоро повернуся живим,
А в кущах підлий снайпер заряджає рушницю
І передвісники смерті вже кружляють над ним.
А в кущах підлий снайпер заряджає рушницю
І передвісники смерті вже кружляють над ним...

Захлинулося кров’ю у очах синє небо,
А тумани сльозами припадали до ніг.
– Мамо, рідна мамусю, я вже їду до тебе,
Ти пробач, що я стримать обіцянки не зміг…
– Мамо, рідна мамусю, я вже їду до тебе,
Ти пробач що я стримать обіцянки не зміг…

Зажурилося місто, рідне місто в скорботі,
На віночку три слова: «Він загинув в бою»
Тож для ангелів божих знову буде робота,
Бо для юних героїв місце тільки в раю...
Тож для ангелів божих знову буде робота
Бо для наших героїв місце тільки в раю...

Знову скинула листя в жовтні стигла калина,
І на південь з піснями знов летять журавлі.
Тож давайте тихенько пом’янемо хлопчину,
Що віддав свою юність українській землі...
Тож давайте тихенько пом’янемо хлопчину,
Що віддав свою юність українській землі...


Мініна Л.В.


54030, м. Миколаїв, вул. Наваринська, 16, тел/факс 67-44-06
e-mail: ocpdtarvd@ukr.net
Copyright © 2020 Миколаївський обласний центр пошукових досліджень та редакційно-видавничої діяльності Всі права захищено.