logo1

foto1 foto2 foto3 foto4 foto5


Шаблоны Joomla 3 тут

«Мамо, не плач, я повернусь весною…»


BuynovskiyКолишній інструктор навчально-тренувального центру (НТЦ) Южно-Української АЕС Ігор Анатолійович Буйновський 22 серпня 2014 року пішов добровольцем захищати Україну від російського агресора. Проходив службу у 13-му окремому мотопіхотному батальйоні (1-а окрема танкова бригада) ЗСУ. Загинув 28 січня 2015 року під час мінометних обстрілів взводного мінометного пункту в районі міста Вуглегірськ Донецької області. Останки солдата Ігоря Буйновського було перепоховано в місті Южноукраїнську Миколаївської області 25 травня 2015 року.
Указом Президента України №103/2016 від 21 березня 2016 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Буйновського Ігоря Анатолійовича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Ігор Буйновський – це характер, принциповість, чесність. Не усі розуміли до кінця ту чи іншу його позицію, але і колишні педагоги, і родичі, і друзі та колеги не заперечували той факт, що це була особистість неординарна. Ще з дитинства він завжди мав свою думку, відстоював позиції справедливості, намагався розібратися сам у багатьох питаннях, а вже потім робити висновки.
Народився Ігор Анатолійович 14 лютого 1968 року в селі Іванівка Арбузинського району на Миколаївщині. Мати працювала на пошті, а батько був агрономом. Тої лютої зими, коли народився Ігор, батько якраз захищав диплом в інституті, то головною помічницею мамі і нянькою для немовляти стала старша сестра Наталка. Вона каже, що й дотепер відчуває той невидимий зв’язок з братом, який міцно утримував їх один біля одного протягом багатьох років.
– Ми ніколи надовго не розлучалися і не жили далеко один від одного, – розповідає Наталія Буйновська, – навіть тоді, коли вже були дорослими і мали свої родини. Ігор в дитинстві любив гратися у війну із хлопчаками, у нього була військовий кашкет, батько десь дістав йому армійський ремінь і, що характерно, у цих іграх йому завжди належала роль командира. Його принциповість і твердий характер було видно ще в школі – він ніколи не робив того, в чому досконало сам не розбереться. Навіть щеплення не дав собі зробити, поки не домігся пояснень, що це і навіщо потрібно. Так само було і тоді, коли підріс, пішов у армію. Поки служив, теж намагався розібратися у багатьох питаннях. Результатом таких роздумів і досліджень стало його рішення вийти з комсомолу. Він так і сказав, коли повернувся з армії, що з цією організацією йому не по путі.
Свою трудову діяльність на Южно-Українській АЕС Ігор розпочав ще до армії слюсарем в цеху теплової автоматики і вимірювань, куди й повернувся після служби. Після закінчення інституту був період, коли він працював інспектором у службі відомчого нагляду і пожежної безпеки, але останніх 11 років обіймав посаду інструктора НТЦ із навчання нормам та правилам. Був період, коли Ігор Анатолійович пробував балотуватися на посаду мера Южноукраїнська, вірив, що зможе щось корисне зробити для міста, але тоді йому трохи не вистачило досвіду.
Buynjvskiy2Після анексії Криму Російською Федерацією Ігор Анатолійович почав займатися плаванням, боротьбою, легкою атлетикою, одним словом, загартовував свій організм і готував його до фізичних навантажень. Родичі зізнаються, що нічого не знали про справжні плани Ігоря, рішення йти захищати Батьківщину він обговорював лише з близькими друзями, бо не хотів травмувати рідних. Під час служби в армії він був зв’язківцем і планував використати свої знання і вміння тепер, але військове начальство вирішило по-іншому. На військову підготовку у навчальному центрі сухопутних військ «Десна» припало лише 7 днів замість 14-ти. На фронті тоді йшли запеклі бої і конче потрібні були люди.
У жовтні 2014-го випала коротенька відпустка, під час якої Ігор намагався зібрати кошти на тепловізор для їхнього підрозділу, а у січні наступного року рідні та друзі бачили його востаннє – теж випала нагода кілька днів побувати вдома. Звісно, чимало речей обурювали його, найбільше – некомпетентність командування. Натомість, сама ідея захисту своєї Батьківщини залишилась непохитною.
13-й ОМБ у повному складі брав участь у захисті Дебальцевського плацдарму у січні-лютому 2015 року на блокпостах 1301 і 1302. Точних обставин загибелі Ігоря Буйновського не визначено й по цей день. Ті, кому пощастило вижити у тому бою, і які намагались потім витягти звідти останки своїх загиблих побратимів, розповідають, що місце, де перебував на той момент Ігор, вигоріло вщерть від попадання туди снарядів. Офіційно визнано загиблими лише чотирьох бійців, насправді ж, кажуть очевидці, тоді «накрило» набагато більше.
– Ті, хто вижили у тому страшному бою, не відійшли й по сьогодні, – каже сестра Ігоря Наталія. – За результатами ДНК-експертизи через півроку нам віддали ящик, який ми привезли додому і поховали. Але, коли не бачиш ні тіла, ні хоча б речей, які залишились, то не віриться у те, що людини немає. Наша мама вірить на двісті відсотків, що її син Ігор живий, і чекає на нього. Ми знаємо, що вона буде чекати на нього стільки, скільки житиме.


Місюкевич О.І.


54030, м. Миколаїв, вул. Наваринська, 16, тел/факс 67-44-06
e-mail: ocpdtarvd@ukr.net
Copyright © 2020 Миколаївський обласний центр пошукових досліджень та редакційно-видавничої діяльності Всі права захищено.