logo1

foto1 foto2 foto3 foto4 foto5


Шаблоны Joomla 3 тут

Загинув разом з побратимом


Гончарук Микола Павлович народився на Хмельниччині, жив на Миколаївщині, загинув на Донбасі. Посмертно він став почесним громадянином міста Славута, але в Южноукраїнську його теж вважають своїм. Тут мешкають його діти і вдова Надія.
Микола родом з села Голики Славутського району Хмельницької області. Разом із родиною переїхав до Славути, де після закінчення 9-ти класів ЗОШ №1 вчився у професійному ліцеї та отримав спеціальність кухаря. Служив у Внутрішніх військах Збройних Сил України (м. Львів). Їздив на роботу в Київ, працював на будівництві.
Goncharuk3В Южноукраїнськ Микола вперше прибув у відрядження в 2004 році, коли біля «нижнього» ринку будувалась 14-поверхівка. У вільний від роботи час познайомився з Надією. Дівчина родом із села Панкратове (Олексіївка) Арбузинського району Миколаївської області, але вже 15 років мешкає у місті енергетиків. Між молодими людьми зав’язались стосунки, і в 2009 році вони одружилися. На Різдво наступного року народився син Данило. Потім молоде подружжя протягом року мешкало на батьківщині Миколи. Там у них народилася донька Варвара. У 2013-му повернулися до Южноукраїнська, а 7 серпня 2014-го прийшла повістка з військкомату. Це була третя хвиля мобілізації.
Підготовка розпочалася з навчального центру «Десна», що на Чернігівщині. Незабаром рядовий боєць Гончарук був переведений в Мелітополь Запорізької області, де проходив службу в 17-му батальйоні територіальної оборони «Кіровоград» у складі 57-ої окремої мотопіхотної бригади Сухопутний військ України. Коли військовий підрозділ у жовтні був направлений до місця постійної дислокації у Кіровоградську область, в батальйоні з добровольців було сформовано окрему роту, яка виїхала на Схід України – на передову. Микола теж 28 жовтня був направлений до зони АТО, спочатку в Луганську область, потім – наприкінці грудня – в Донецьку, а саме, під місто Горлівку.
– Упродовж служби солдат двічі приїздив у відпустку додому, – згадує його дружина, а зараз вдова Надія Гончарук. – Це було на Різдво й у квітні, на Великдень. Весною, коли він приїхав, якраз влучила міна в палатку на їхньому блокпості. Згоріли всі речі. Він тільки приїхав, а назавтра дзвонять, що все згоріло. Наш фонд «Миротворець» йому збирав речі, спальний мішок, одежу, бронежилет. Документи в нього були з собою, а в хлопців багато чого погоріло. Одному з них тоді руку відірвало.
Повернувся Микола після великодніх свят на свій блокпост в селище Ленінське Амвросіївського району Донецької області, а 21 травня його не стало. З розповідей побратимів відомо, що був обстріл в вечірній час. Микола з побратимом вишли на чергування. Якраз гатили із 120-мм мінометів. Одна міна застрягла у дереві над окопом і там же розірвалася. Загинули обидва.
– Це сталося десь о 21.30, бо я о 21.50 почала йому надзвонювати, а він не відповідав, – розповідає Надія. – На ранок телефон вже був вимкнений. 22 травня десь об 11-й годині дізналася, що його нема. Якраз я перебувала в Панкратово. Все село гуло, всі знали про загибель Миколи з самого ранку. Один хлопець працює в військкоматі, а його мама живе в селі. Він їй подзвонив, сповістив. Сільська рада знала, школа. Всі знали, але боялися сказати мені, що трапилася така трагедія. Прибігають школярі, запитують: ти вже знаєш? Ні, не знаю. Сусідка прибігає: Надя, ти вже знаєш, що трапилось? Тоді вже я зателефонувала до сільського голови. Там сказали: ми не можемо підтвердити і не можемо спростувати. О 12-ій годині приїхали воєнком, сільський голова. Представники з Арбузинської райдержадміністрації приїжджали. Розповідали…
Goncharuk2Миколи не стало в 30 років. Надії тоді було 27, діточкам – 5 та 2. Життя розділилося на до і після. Перед похороном треба було забрати тіло. Туди Надія їхала разом з волонтером Тетяною Сорокодум, а назад скорботний вантаж супроводжували ще і побратими з Южноукраїнська, які служили разом з М.П. Гончаруком. Труну із загиблим героєм доставили на його батьківщину. В останню дорогу його провели з усіма почестями. У Славуті прощалися з бійцем на батьківському подвір'ї. Вшанувати загиблого прийшли сотні небайдужих людей. Поховали Миколу поряд із могилами рідних у селі Голики.
На батьківщині захиснику України Миколі Гончаруку встановлено надмогильний пам’ятник, дошку на території ЗОШ №1 у Славуті. На другу річницю загибелі у с. Панкратово на території цвинтаря теж відкрито меморіальну дошку. На пам’ятних заходах були хлопці-АТОшники, волонтери фонду «Мирне небо», адміністрація та мешканці села.
Указом Президента України від 8 квітня 2016 року «за особисту мужність і високий професіоналізм у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Миколу Павловича Гончарука нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
З рук воєнкома замість батька державну нагороду отримав його син Данило. Ця урочиста і одночасно сумна подія відбулася в приміщенні Южноукраїнського міського історичного музею у присутності воїнів АТО та волонтерів.
– Це мій орден, – каже восьмирічний Данило. – Коли виросту, я теж буду військовим, як тато Коля, і теж піду захищати Україну.
Разом с матусею хлопець дбайливо зберігає ще одну нагороду – почесну відзнаку «Герой Миколаївщини» від громадської організації «Українська асоціація інвалідів та учасників АТО».


Л.В.Мініна


54030, м. Миколаїв, вул. Наваринська, 16, тел/факс 67-44-06
e-mail: ocpdtarvd@ukr.net
Copyright © 2020 Миколаївський обласний центр пошукових досліджень та редакційно-видавничої діяльності Всі права захищено.